У царині сучасних методів упаковки мало хто усвідомлює, що широко використовуваний метод термічної усадки спочатку був задуманий для задоволення потреб у воєнний час. Фільм скорочення, зокрема фільм про скорочення PVDC, дебютував під час Другої світової війни в Німеччині. Використовуючи інноваційну концепцію двоосьового розтягування та використання PVDC, Shrink Bag був розроблений для захисту зброї від іржавих та корозії. Таким чином, з його промислового створення, Film Shrink знайшла своє перше застосування в упаковці промислових товарів, перш ніж перейти до ролі в упаковці харчових продуктів.
Після завершення Другої світової війни, що збігається з просуванням ядерних технологій, вчені досягли неабиякого прогресу в підготовці фільмів про скорочення. На початку 1950 -х британський вчений Артур Чарльзбі досяг прориву в цій галузі. Він виявив, що поліетилен, тип пластику, може бути перетворений на унікальний матеріал із зменшенням тепла з виразним "ефектом пам'яті" за допомогою технології зшивання опромінення. Піонерська робота Чарльзбі, відображена в серії робіт про радіаційні зшивання, значно прискорила дослідження та розвиток технології зшивання в галузі радіаційних полімерів.
Сьогодні плівки для стискання тепла знаходять широке застосування в упаковці різних предметів, таких як їжа, фармацевтичні препарати, стерилізовані посуд, косметика, канцтовари, офісні приладдя, декоративні подарунки, друковані матеріали, механічні компоненти, електронні прилади та будівельні матеріали. Завдяки своїй універсальності Film Shrink пропонує переваги у упаковці нерегулярно форми та негабаритних продуктів. Він виконує такі функції, як волога та стійкість до пилу, захист від підробки та прозорий дисплей, а також посилюють естетичну привабливість товарів.
Ядерні технології, як це пояснюється його застосуванням у виробництві електроенергії, значно покращила рівень життя людини та енергопостачання. Однак світ повинен гостро усвідомлювати безповоротні наслідки ядерного витоку. Чорнобильна ядерна катастрофа від 26 квітня 1986 р., Орієнтовні збитки до 200 мільярдів доларів США, слугує різким нагадуванням. Близько 7 мільйонів особин зазнавали випромінювання, тисячі зазнали надмірного опромінення, і приблизно 170 000 смертей сталися протягом десятиліття інциденту. Радянський Союз мобілізував понад 700 000 персоналу у чудових рятувальних зусиллях, в кінцевому рахунку контролюючи витоки та герметизацію регіону. Протягом десятиліть область залишалася непридатною через випромінювання.
Зіткнувшись із подібною дилемою ядерної витоку, відповідь Японії продемонструвала відсутність відповідальності та терміновості порівняно з проактивним підходом Радянського Союзу. Вибравши економію та безвідповідальний захід, Японія вирішила випустити в океан забруднені ядерні стічні води, залишивши глобальну спільноту, щоб нести наслідки. Це рішення, незважаючи на усвідомлення потенційної шкоди людській екосистемі, суперечить століттям, щоб забезпечити, щоб технологія слугувала людству на краще. Дії Японії відхилилися від основної мети технологічного прогресу, визначивши пріоритетні особисті інтереси за рахунок глобального добробуту та наукового прогресу.
